Шаргород винницкая обл – Погода в Шаргороде. Прогноз погоды в Шаргороде на сегодня, завтра и неделю. Винницкая область, Шаргородский район Винницкой области
- Комментариев к записи Шаргород винницкая обл – Погода в Шаргороде. Прогноз погоды в Шаргороде на сегодня, завтра и неделю. Винницкая область, Шаргородский район Винницкой области нет
- Советы абитуриенту
Шаргород | Украина Инкогнита
Как правило, я очень редко возвращаюсь в города, которые уже посещал по причине того, что есть еще много мест, которые хочется посмотреть, ибо сколько той жизни… Трудно объяснить, почему, но Шаргород – город, куда очень хочется возвращаться. Несмотря на его провинциальность и не отношение к Западной Украине, Шаргород чистый, опрятный и аккуратный – полная противоположность соседнему Шпикову.
В тот день я был весьма измучен после 700 км за рулем и осмотра еще нескольких городов Винницкой области. Жутко болела голова, а ни одна аптека в Шаргороде не работала. Да и большинство магазинов не работало. Единственное, что смог найти, чтобы успокоить головную боль – это стакан кока-колы. ничего не поделаешь, в воскресенье инфраструктура города полностью вымирает. Так же, как когда-то вымирал по субботам, ведь Шаргород можно смело называть наиболее еврейским городом Украины. Евреев в городе почти не осталось, а вот архитектура и тот дух до сих пор присутствуют в этой подольской глубинке.
История города началась в 1383 году, когда литовский князь Витовт выдал грамоту Василию Карачевского на основание на реке Мурашке поселения Княжеская Лука. В течение двух последующих веков поселение упоминалось под названием Карачева Пустынь и ничем особенным среди других городов Подолья не отличалось. Только в 1579 году в город вдохнули новую жизнь: польский король Стефан Баторий своим универсалом приказал великому канцлеру Яну Замойскому построить на мысе в междуречье Мурафы и Мурашки крепость.
Замойский был очень образованным человеком для своего времени. Он учился в Париже, Страсбурге, Падуе и имел большое влияние на польских королей. Для строительства своих резиденций он приглашал лучших итальянских зодчих. Строительство бастионного замка, начавшееся 28 мая 1585, велось под руководством итальянского военного архитектора Бернардо Морандо, который построил главную резиденцию Замойских – Замосць. Замок и город назвали Шаргородом – в честь Флориана Шарого (Серого) – основателя и покровителя рода Замойских. Небольшой, но солидный, замок был построен из массивного песчаника. Он имел пять башен-бастионов, а на его территории был построен небольшой трехэтажный дворец по итальянским образцам. Замковый детинец был окружен стенами, которые подпирали контрфорсы.
В 1588 году Шаргород получил Магдебургское право и разрешение проводить торги и ярмарки. Все купцы, проезжающие мимо, обязаны были на два дня выставлять для свободной продажи свои товары, а местным жителям разрешалось торговать с татарами, турками и молдаванами, соблюдая при этом правила безопасности, ведь большое скопление иностранцев могло представляет опасность для самого города. Одновременно с королевской привилегией все, кто селился в Шаргороде, освобождались на двадцать лет от всех налогов. Вместе с Магдебургским правом город получил герб, на котором св. Флориан держал в правой руке щит, где были изображены три скрещенных копья, а в левой – сосуд с водой, заливающий пожар.
После Яна Замойского город перешел к его сыну Томашу Замойскому, сандомирскому воеводе, а далее – к его дочери Анне Барваре, которая была замужем за Сандомирским воеводой Александром Конецпольским. От него Шаргород с окрестностями переходит к краковскому кастеляну Станиславу Конецпольскому.
Следует отметить, что расположение замка было довольно неудачным, ведь он хорошо простреливался с соседних холмов над рекой. Уже через 10 лет после строительства, в 1595 году, крепость пострадала он отрядов Северина Наливайко. В августе 1648 года крепость захватили казаки под руководством полковника Максима Кривоноса, но в 1651 году украинский гарнизон сдал крепость солдатам Марцина Калиновского. В 1656 году Шаргород посетил турецкий путешественник Эвлия Челеби. Он вспомнил о замке: пятиконечной цитадели на холме с деревянными домами, окруженной земляным валом с частоколом и рвом. С 1672 по 1699 годы Шаргородом, как и всем Подольем, владели турки. Они назвали Шаргород на свой манер – “Кучук-Стамбул” (Малый Стамбул). Это лишь подтверждало величие города в те времена.
С возвращением Подолья Польше, Шаргородом владел брацлавский воевода Ян Александр Конецпольский, от которого город перешел к его родственнику Леонарду Конецпольскому, брацлавскомукастеляну. От него в 1773 – к сандомирскому воеводе – Юрию Любомирскому, а затем к его сыну – брацлавскому и киевскому воеводе Станиславу Любомирскому, одному из богатейших людей того времени. Следующим владельцем Шаргорода во второй половине XVIII в. был Юзеф Сосновский. Его дочь Людвика была в браке с Юзефом Любомирским, и таким образом город снова перешел к Любомирским. Позже Шаргород отошел к старшему сыну Генрика Любомирского – политического деятеля, мецената, куратора Львовского Оссолинеума. Его сын, князь Юрий Генрик Любомирский продал город своему родственнику – Роману Сангушку из Славуты. Последней владелицей Шаргорода была внучка Романа Сангушко – Юлия Потоцкая.
После турецкого нашествия замок уже был очень поврежден. С тех пор его вяло пытались восстанавливать. В 1850 году Роман Сангушко приказал реставрировать крепость, чем предотвратил ее разрушения он местного населения, которое начало разбирать стены на собственные нужды. Остатки замка, которые располагаются во дворе районной прокуратуры, заросли густыми зарослями и их довольно трудно увидеть. С дороги в сторону Джурина просматривается лишь небольшая башенка.
Из замковых построек сохранились еще небольшие фрагменты замковых стен с контрфорсами и двухэтажный ренессансный жилой дом с амбразурами на чердачном этаже. Источники называют его единственной ренессансной замковой каменницей, сохранившейся на территории Украины. За свою четырехсотлетнюю историю она практически потеряла декоративные атрибуты средневековья и превратилась в жилой дом. По состоянию на май 2010 года каменница полностью заросла деревьями и кустарником и с дороги его почти не видно.
Одновременно с замком в 1595 году владелец города Ян Замойский заложил в Шаргороде костел в виде трехнефный базилики. Храм, освященный в честь Флориана Шарого, в 1791 году перестроен в стиле барокко. Последнея перестройка костела произошла в 1899 году. После революции в Шаргороде осталось большое количество римо-католиков, поэтому храм не действовал лишь короткий период в 30-е годы.
В интерьере храма сохранилась роспись конца XIX в. художника А. Тенчинского, а также 14 горельефных композиций XIX в. и две деревянные скульптуры XVIII в. Есть столетний орган. В захристии находится древний портрет Яна Замойского с датами жизни и смерти.
Двор украшают барочные ворота.
С предоставлением Шаргороду Магдебургского права в 1588 году в городе поселились евреи. Уже в следующем году они построили в городе синагогу в псевдомавританском стиле, которая составляла часть оборонительной системы города. Старейшая и, наверное, самая привлекательная синагога в Украине, она не имеет аналогов в Европе.
Древняя синагога представляет собой тяжелый каменный куб, который окружен низкими пристройками – помещения для женщин и школой-хедером для мальчиков. Стены фасадов завершены профилированным карнизом и увенчаны по периметру фигурным аттиком с башнями по углам. Оконные проемы утоплены в глубокие ниши. В толщине стены устроена лестница, ведущая на крышу. Зал разделен четырьмя опорными столбами на девять компартиментов, перекрытых сомкнутыми сводами. На столбах сохранились фрагменты декоративной лепки конца XVIII – начала XIX вв.
Во время турецкой оккупации 1672 – 1699 гг. синагога служила мечетью. Возможно, что в первой половине ХVIII в. в синагоге проповедовал цадик-чудотворец Баал Шем Тов. Сейчас божница расположена на территории местного винзавода. В ее помещении находится плодоовощной цех, а доступ внутрь закрыт.
В начале ХХ века евреи составляли 70 процентов населения Шаргорода. В городе им принадлежали все торговые учреждения, гостиницы и склады. Наверное то, что наиболее отличает Шаргород от других подольских городов, это сохраненная еврейская местечковая застройка – одноэтажные глинобитные дома с деревянными крыльцами. Это – дома евреев-ремесленников и торговцев, которые составляли большинство жителей небольших городков. Еврейские домики из-за дороговизны земли в центре располагались торцом к улице. В их фасадной части обычно помещались лавки или мастерские. Когда дети женились, к дому пристраивались новые комнаты и здание продолжалась вглубь участка. Отличительной чертой местечкового дома является высокая четирискатная черепичная крыша, визуально занимающая больше половины всей постройки.
Отдельную категорию зданий формируют корчмы и заезды (постоялые дворы), в содержании которых евреи считались непревзойденными мастерами. Их отличительной особенностью является наличие ворот и дворов, которые отсутствовали в домах обычных торговцев и ремесленников.
В 30-х годах советы закрыли все 9 синагог, однако создали еврейскую семилетнюю школу и еврейский колхоз “Красный пахарь”. Во время Второй мировой здесь бело гетто, но массовых расстрелов, как в других городах Украины, не было. Немцы и румыны использовали евреев на строительстве дорог. Несмотря на то, что почти все евреи из Шаргорода выехали (в 1993 году их осталось всего около семи сотен), остатки еврейской местечковой застройки еще позволяют на подсознательном уровне почувствовать атмосферу еврейского местечка.
В центре города, напротив костела Флориана Шарого, находится один из крупнейших действующих православных монастырей Винницкой области – Свято-Николаевский. Монастырь действовал еще с XVII века, А в 1747 году он был перенесен из Калиновки Станиславом Любомирским. В то время им занимались монахи-василиане. Монастырь располагался на замковой территории, занимавшей высокий Шаргородский холм. Как напоминание о том, что монастырь стоит на территории крепости – стены с эффектной угловой башней, напоминающей замковую.
Около 1782 года новый владелец Шаргорода Юзеф Сосновский дал отцам василианам для развития монастыря и школы-бурсы развалины замка и выделил необходимые средства. После третьего раздела Польши в 1795 году монастырь стал православным. Здесь устроили духовную семинарию, а затем – училище. Учебное заведение при Свято-Николаевском монастыре считалось одним из лучших учебных заведений Подолья. В его стенах получили образование поэт Степан Руданский и писатель Михаил Коцюбинский. В годы советской власти монастырь закрыли и превратили в музей, а потом его помещения использовали в хозяйственных целях. В 1992 году его передали Украинской православной церкви. В 2000 году сюда из Почаева привезли копию чудотворной Почаевской иконы Божией Матери.
Главный храм монастырского комплекса, Николаевский собор, был построен в 1829 году по проекту архитектора Феофана. Построенный в стиле классицизма, от напоминал Александро-Невский храм в Санкт-Петербурге. В интерьере церкви сохранились настенные росписи XIX в.
Вторая монастырская церковь, освященная в честь Св. Архистратига Михаила, перестроенная из здания трапезной 1874 году. К ней примыкает братской корпус, построенный в 1833 году.
Вход на территорию монастыря при украшает привратник корпус с колокольней, которая была построена в XVIII веке.
В мае 2009 года киевская художница, участница группы “Р.Э.П.” (“Революционно-экспериментальное пространство”) Жанна Кадырова открыла в Шаргороде “памятник неизвестному памятнику”:
Текст и фото Андрея Бондаренко andy_babubudu
ukrainaincognita.com
Шаргород | Историко-генеалогическая база данных Украины Бекет
Административно-территориальное деление
Шаргород (укр. Шаргород) — город, районный центр Шаргородского района Винницкой области. В ХІХ- нач. ХХ ст. село Могилевского уезда Подольской губернии.
Шаргородскому городскому совету подчинено село Поляна.
Шостаковка (укр. Шостаківка) — cело, в современном админделении отсутствует, в 1986 г. присоединено к г. Шаргород Шаргородского района Винницкой области области.
Город относится к историко-этнографическому региону Подолье.
История городов и сел УССР 1972 год
Шаргород — селище міського типу (з 1923 року). Розташований за 90 км від II Вінниці і за 27 км від залізничної станції Ярошенка. Автошляхи зв’язують селище з Вінницею, Могилевом-Подільським та іншими населеними пунктами області. Населення — 3,4 тис. чоловік.
Шаргород — центр району, площа якого 1137 кв. км, населення — 87,1 тис. чоловік, у т. ч. міського — 3,4 тис. чоловік. Густота населення — 87,2 чоловіка на кв. км. Населених пунктів — 68, всі вони підпорядковані селищній і 25 сільським Радам. Через район проходить залізниця Москва—Одеса, а також автомобільна дорога Вінниця—Кишинів. Район багатий на будівельні матеріали: камінь, пісок. Грунти переважно сірі й світло-сірі, опідзолені. Клімат помірний. У районі 30 колгоспів і 4 радгоспи, які спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, фруктів. Добре розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Всього земельних угідь 79 500 га, з них орних земель — 70 800 га, пасовиськ — 3700 га, сінокосів — 700 га, водоймищ — 600 га. Колгоспи й радгоспи мають міцну матеріально-технічну базу. На ланах працюють 673 трактори, 423 комбайни, 490 автомашин та багато іншої техніки. Є 13 підприємств, переважно харчової промисловості, 261 магазин. Відкрито 55 загальноосвітніх шкіл, музична школа, 62 бібліотеки, 37 сільських клубів, 10 будинків культури, 57 стаціонарних кіноустановок; 11 лікарень, 44 фельдшерсько-акушерські пункти та районна санітарно-епідеміологічна станція, 15 пологових будинків, 14 профілакторіїв.
Перші відомості про Шаргород стосуються кінця 14 ст. 5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, своєму слузі В. Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, що Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з 1497 року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустинню, за ім’ям першого свого володаря. 1579 року князь Замойський, якому на той час належали ці землі, одержав від польського короля грамоту на спорудження замку. Відтоді все володіння й фортеця дістали назву Шаргород. У кінці XVI ст. магнати Замойські звели в Шаргороді чимало будинків, костьол, оточивши його стіною й ровами.
Шаргород, укріплений міцними стінами й валом, швидко заселявся. Цьому сприяло також звільнення поселян на кілька років від податків та вигідне географічне положення містечка, розташованого на торговому шляху з Брацлавщини на Молдавію.
У 1588 році Шаргород дістав магдебурзьке право, а водночас і дозвіл проводити торги і три ярмарки на рік. Це сприяло розвиткові торгівлі й ремесел. Містечко мало свій герб. Магдебурзьким правом могли користуватися лише в тому разі, коли всі справи вестимуться польською мовою, а це призводило до ополячування населення. Приїжджі купці з Молдавії й Туреччини були зобов’язані продавати тут свої товари протягом двох днів. Отже, Шаргород вже наприкінці XVI і на початку XVII ст. здійснював широку торгівлю з цілим краєм і одночасно був перевалочним пунктом для різних товарів. Купці з Молдавії, зі Сходу мали в містечку свої склади. В кінці XVI ст. з дозволу князя Замойського в Шаргороді оселяються єврейські сім’ї. Згодом вони збудували синагогу у мавританському стилі. Цей будинок існує й досі. Завдяки міцним стінам з бійницями він вважався свого часу одним з важливих на той час оборонних об’єктів.
У 40-х роках XVII ст. Шаргород був міцною фортецею і посідав значне місце в охороні південних кордонів від нападів кримських татар. Після Брестської унії він став одним з опорних пунктів католицтва на Україні.
Населення Шаргорода не мирилось з соціальним і релігійним гнобленням. Воно брало активну участь у повстанських загонах Криштофа Косинського й Северина Наливайка. Під проводом Наливайка на початку 1596 року повстанці за допомогою міського населення захопили Шаргород. Після поразки повстання уніатське духовенство посилило ополячення населення. Від жителів вимагали присяги на вірність унії, жителям заборонялось вступати у шлюб, хрестити дітей у православних священиків без дозволу на те священика уніатського. Переходити з православ’я в унію дозволялося вільно, а з унії у православ’я — заборонялося під загрозою покарання. Православні не могли мати свої школи. Все це викликало невдоволення жителів. У січні 1626 року міщани виступили проти унії, вбили католицького священика, а тіло його кинули в річку. Прибічники православ’я, щоб захиститися від шляхти, заснували в Шаргороді братство.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Шаргород опинився в зоні частих боїв. На початку серпня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом оволоділи Шаргородом. Містечко увійшло до Брацлавського полку Данила Нечая. Його населення активно допомагало війську Б. Хмельницького в боротьбі проти польської шляхти. Навесні наступного року біля стін Шаргорода відбулась битва між передовими загонами козаків і шляхтичів. Останні зазнали великих втрат і знову відступили до Бара. За Зборівським договором, хоч влада у Брацлавському воєводстві залишалась в руках козацької старшини, польська шляхта дістала право повернутися до своїх маєтків.
У лютому 1651 року польська шляхта знов захопила Шаргород, завдала йому великих збитків, знищила багато ні в чому не винних людей. Після перемоги над польсько-шляхетськими військами під Батогом з Шаргорода поневолювачів було вигнано. У жовтні 1653 року в Шаргороді перебував Б. Хмельницький, звідси він звернувся з листом до російських послів — Р. Стрешнева й М. Бредихіна. В кінці 1654 року Шаргородом удруге оволоділи польські війська і знову пограбували.
За Андрусівським перемир’ям Шаргород знову відійшов до Польщі.
Протягом другої половини XVII ст. великого лиха українському народові завдали турецько-татарські набіги. 1672 року турецька армія захопила Шаргород. Турки перейменували містечко в Кучук-Стамбул (Малий Стамбул), зважаючи на його торгове значення. Двадцять сім років жителі Шаргорода терпіли від турецької неволі. У 1675 році полковник Морозенко на чолі повсталих козаків і селян зробив спробу визволити Шаргород, але його загін зазнав поразки. Морозенка схопили вороги і жорстоко катували. Турецькі кати вирвали у нього язика, а самого прибили цвяхами до міських воріт. З 1699 року містечко знову стає польським.
Шляхта відновила старі феодальні порядки. У відповідь на тяжкий соціальний і національний гніт на Правобережжі у 1702—1704 рр. розгортається визвольна боротьба. В цьому повстанні активну участь брали й селяни Шаргорода під проводом своїх ватажків Я. Осмалого і Й. Бризатого.
Щоб закріпити за собою українські землі, шляхта будує костьоли, монастирі. Гайдамацький рух на Правобережній Україні, що посилився тут у 1734 році, очолив начальник надвірних козаків у Шаргороді сотник Верлан, який став скликати під свої прапори селян, козаків — всіх, хто хотів боротися проти поляків. Сам Верлан прийняв титул козацького полковника. Своє ополчення він поділив на десятки, сотні, полки. Кожне таке військове об’єднання обирало собі командира. Усі повстанці записувалися до козацького реєстру. Верлан заявляв, що після вигнання «іноплемінників» весь край буде приєднано до Росії разом з новоствореним козацьким військом. Окремі його загони діяли і в районі Львова та Кам’янця. Зрадник повстання С. Чалий відокремився від Верлана, захопив Шаргород, а його населення пограбував.
У другій половині XVIII ст. польська шляхта намагається перетворити Шаргород в один з центрів підготовки єзуїтів на Поділлі. 1784 року в місцевій єзуїтській школі навчалося близько 600 учнів.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Шаргород увійшов до Подільської губернії. За першої половини XIX ст. в ньому з’являються невеликі, кустарного типу підприємства. У 1825 році відкрилася суконна вотчинна мануфактура. Вона належала князеві Любомирському. Із 48 робітників, що тут працювали, лише три були вільнонаймані, а решта — кріпаки4. У 1845 році працювали свічковий, тютюновий, цегельний заводи, продукція яких йшла навіть до Херсонської губернії та Бессарабії. Було два млини.
1850 року містечком став володіти князь Р. Сангушко. Він відбудував замок, заклав кілька нових промислових підприємств напівкустарного типу. Подальшому промисловому розвитку містечка перешкоджало кріпацтво.
Земельна реформа не виправдала сподівань селян Шаргорода. На той час у містечку було 79 селянських дворів, де проживало 312 чоловік. За умовами реформи селян так пограбували, що замість визначеного вкрай мізерного наділу — 200 десятин їм виділили 120 десятин. За кожну десятину селяни мали сплатити викуп по 80 крб., а здерли з них значно більше. Щорічний внесок мав становити до 1863 року по 200 крб., з 1863 — по 175 крб., потім його знизили до 95 крб. нарік. Князь Сангушко і далі продовжував володіти понад тисячею десятин землі. Не дивно, що боротьба селян за землю після реформи набувала все гострішого характеру. За один лише 1861 рік у маєтку Сангушка брало участь у виступах 1330 селян. Щодалі ця боротьба загострювалася. До селян доходить слово агітаторів. 1878 року в Шаргороді власті заарештували жителя Серпухова С. Архипова, який розповсюджував заборонену царським урядом літературу.
Після реформи 1861 року настало певне економічне пожвавлення. З’явилися нові промислові підприємства переробки сільськогосподарської сировини. На початку 80-х років у містечку відкрилися гуральня, пивоварний завод, три млини, два шкіряні заводи. Пожвавилися торгівля й ремісниче виробництво. Тут налічувалося 125 лавок; у ремісництві було зайнято 275 чоловік. Ремісництвом і торгівлею займалося в основному єврейське населення.
На початку XX ст. в містечку з’являються нові промисли. Тут працювало понад 200 шевців, які у 1912 році заснували товариство. Овчинно-кожушним промислом займалося 44 господарства.
У другій половині XIX ст. в Шаргороді сталися певні зрушення в галузі культури. З 70-х років тут працювали повітове й церковнопарафіяльне училища. 1886 року з’являється перша згадка про бібліотеку. У Шаргородській бурсі навчалися майбутні українські письменники С. В. Руданський і М.М. Коцюбинський. Навчаючись у Шаргороді, М. М. Коцюбинський виявив великі здібності до літературної творчості. Одного разу вчитель російської мови,— згадує його сучасник В. Ковердинський,— зайшов до учительської кімнати з зошитом М. Коцюбинського, із задоволенням прочитав і вигукнув: «Будемо мати свого літератора!». Нову загальноосвітню школу тут відкрили у 1908 році, а через чотири роки — чотирикласне училище.
Лютнева революція пробудила трудящих Шаргорода до політичного життя. Та вона не дала їм ні землі, ні хліба, ні роботи.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції надійшла до Шаргорода в листопаді 1917 року й була зустрінута трудящими з великим піднесенням. За ініціативою солдатів, що прийшли з фронту, було скликано сходку, на якій оголосили перші декрети Радянської влади. Створені радянські державні органи в січні 1918 року почали розподіляти між селянами поміщицьку й церковну землю. Однак всі плани господарського будівництва обірвало вторгнення австро-німецьких окупантів. Червоній Армії у боротьбі проти інтервентів активну допомогу подавало населення Шаргорода.
На придушення заворушень трудящих до Шаргорода прибули австрійські війська. Остаточно містечко було визволене від окупантів, а пізніше й петлюрівців навесні 1920 року. Населення взялося до мирної праці.
Навесні 1920 року в Шаргороді сформовано волосний ревком, до якого увійшли О. Ф. Саулко (голова), Н. Гудима і К. Я. Огородник. Того ж року створено й комітет незаможних селян у складі бідняків М. Смолинського, Г. Турчанівського та інших, які проводили у життя закон Радянської держави про передачу землі селянам. Селяни одержали землю та іншу матеріальну допомогу. 18 червня 1921 року у Шаргороді виник комуністичний осередок. За його ініціативою населення взяло участь у перших суботниках, організувало допомогу голодуючим жителям Поволжя. На зборах робітників і службовців парового вальцьового млина, що належав до революції поміщиці Любомирській, обрали робітничий комітет, який керував підприємством.
Широко розгорнулося кооперування індивідуальних господарств. У березні 1922 року 7 селян-бідняків об’єдналися для спільного обробітку землі і утворили трудову сільськогосподарську спілку. Пізніше в Шаргороді виникають ще три спілки. У 1924 році організовано ТСОЗ «Червоний орач»4. Створюється сільськогосподарське кредитне товариство «Хлібороб», яке користувалося великою популярністю. Число його членів у липні 1926 року становило 462 чоловіка. Згодом у Шаргороді заснували такі кредитні товариства, як «Провідник-буряконосець», «Культура» та ін. Все це були невеликі колективи, за винятком «Хлібороба». Вони об’єднували по кілька десятків сімей. Крім сільськогосподарських товариств, тут діяли 4 промислові й одне сільське споживче товариство.
У 1923 році Шаргород став районним центром. У ньому тоді проживало 2450 чоловік.
Зростала активність трудящих і у вирішенні питань культурного та громадського життя. Для підготовки низових партійних кадрів у Шаргороді 1926 року відкрили політшколу. В ній навчалися комуністи, комсомольці і актив селища. Надійними помічниками комуністів у будівництві нового життя були комсомольці. Культурно-масова робота в клубах, бібліотеках, боротьба з бандитизмом, господарські питання, ліквідація неписьменності—скрізь встигала комсомольська молодь. До громадського життя включалися й жінки. Все відчутнішою ставала їхня роль у роботі КНС, кооперативному русі. В 1924 році у Шаргороді і районі 15 проц. членів Рад складали жінки. На кінець відбудовного періоду було розв’язано проблеми культурного будівництва і найперше — питання ліквідації неписьменності. В Шаргороді працювали єдина трудова школа та школа ліквідації неписьменності. Відкрилася бібліотека.
Трудящі селища вперше дістали можливість користуватись безкоштовною медичною допомогою в новоствореному лікувальному пункті. Почали працювати аптека, амбулаторія.
Відбудувавши зруйноване господарство, трудящі Шаргорода багато зробили у дальших соціалістичних перетвореннях. Великий вплив на розгортання колективізації дрібних селянських господарств мали конкурси й сільськогосподарські виставки. Під час всесоюзного конкурсу кредитних сільськогосподарських товариств у 1927 році Шаргородське товариство «Хлібороб» посіло одне з перших місць, за зразкову роботу його відзначено дипломом. На початку 1928 року в Шаргороді відкрилася міжрайонна сільськогосподарська виставка, в якій взяли участь 9 колгоспів, З кооперативні об’єднання, 3 радгоспи і 97 індивідуальних господарств. Відвідали її понад 4 тис. чоловік. Найбільшу увагу привертали трактори. І хоч їх було на виставці тільки два, селяни, як і годиться, оцінили значення техніки для зростання продуктивності сільського господарства. Виставка в Шаргороді яскраво продемонструвала перші успіхи господарювання по-новому.
Щоб задовольнити зростаючі потреби колгоспів у спеціалістах сільського господарства, в Шаргороді 1928 року відкрили сільськогосподарський технікум, який готував агрономів і рільників. З початком масової колективізації 1929 року в селищі утворюються два колгоспи — «Червоний орач» і «Молодий більшовик». Це були ще невеликі господарства. Але на їхньому прикладі селяни з кожним роком переконувалися в перевагах колективного господарювання. До колгоспу надходила нова техніка, держава допомагала їм кредитами, інвентарем, насінням. Урожаї зернових і технічних культур на колгоспних полях вже в перший рік перевищили врожаї, вирощені в індивідуальних господарствах. У здійсненні колективізації й зміцненні перших колгоспів трудящим допомагали кращі представники робітничого класу — двадцятий* ятитисячники.
Важливе значення в зростанні колгоспів мала створена у 1930 році Шаргородська МТС, де через три роки вже налічувалося 57 тракторів.
Колективізація в Шаргороді проходила в умовах гострої боротьби з класовими ворогами. В березні 1930 року куркулі сіл Шостаківки і Плебанівки вдалися до анти-радянського виступу, вчинили у Шаргороді напад на приміщення райвиконкому. Але ніякі підступи куркулів не могли перешкодити ходу колективізації.
Авангардна роль у її здійсненні належала комуністам Шаргорода. Вони стали ініціаторами розгортання соціалістичного змагання й ударництва між трактористами, рільничими бригадами. Жителі Шаргорода організовували шефську допомогу трудящим навколишніх сіл в боротьбі за дальший розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема підвищення врожайності цукрових буряків. В колгоспах району 1933 року працювало 4218 жителів Шаргорода. Посильну допомогу колгоспникам подавали кілька міських комсомольських та піонерських організацій. Шефи розгорнули на селі й культурно-масову роботу — читали доповіді, доставляли літературу, випускали стіннівки, бюлетені тощо. Все це сприяло зміцненню дружби робітників і селян, які разом будували нове соціалістичне суспільство.
У 1936 році артілі «Молодий більшовик» і «Червоний орач» об’єдналися в одне колективне господарство під назвою «Червоний орач». Тоді ж трудівники його добилися значного збільшення урожайності зернових культур та цукрових буряків. Включившись у соціалістичне змагання (рух п’ятисотенниць), майстри-буряківники колгоспу «Червоний орач» та 112 ланок інших колгоспів району зібрали урожай до 500 цнт буряків з га, а 11 ланок — від 500 до 812 цнт. За високі показники у вирощуванні врожаїв зернових і технічних культур район у 1936 році завоював перехідний Червоний прапор обкому партії та облвиконкому. Це була велика трудова перемога селян, робітників міста, комуністів і комсомольців, усіх трудящих.
Колгоспники підвищували свою кваліфікацію, постійно вчилися і передавали свій досвід іншим. У цьому постійну допомогу їм подавав Шаргородський сільськогосподарський технікум. Готуючи фахівців, він став базою для підвищення кваліфікації колгоспних кадрів через систему спеціальних курсів.
Зростала на той час і промисловість селища. Стали до ладу кілька підприємств переробки сільськогосподарської сировини: млин, крупорушка, плодосушарня, олійниця. 1934 року в Шаргороді відкрили автопарк. У два рази збільшилася потужність електростанції.
Сталися помітні зміни і в культурному житті. За ініціативою депутатів Шаргородської селищної Ради й комсомолу відбувалися суботники: впорядковувалися двори й вулиці, озеленювалося селище.
Економічне й культурне життя Шаргорода широко висвітлювала районна газета «Прапор комуни», тираж якої в 1940 році становив 3750 примірників.
Багато досягли жителі селища у розвитку народної освіти. 1938 року споруджується двоповерховий корпус Шаргородської середньої школи з навчальними кабінетами, лабораторіями, бібліотекою. Учні посадили фруктовий сад, де проводили практичні заняття.
Розпочала роботу в селищі медична школа. Відкрилася районна бібліотека, працювало три клуби, радіовузол. У центрі селища молодь заклала парк культури.
Тяжкого лиха завдали німецькі фашисти, що вчинили грабіжницький напад на Країну Рад. З перших днів Великої Вітчизняної війни партійні організації селища підпорядкували всю діяльність справі розгрому ворога. На підприємствах замість чоловіків, що стали бійцями, трудилися жінки, підлітки. Вони також зводили оборонні споруди, копали окопи.
22 липня 1941 року гітлерівці окупували Шаргород. Усіх, хто не корився, загарбники люто карали. Тілесні покарання стали повсякденним явищем. В Шаргороді фашисти створили для єврейського населення гетто, де загинули сотні людей. Проте ніякі звірства не зламали у радянських людей волі до опору. Вже у вересні 1941 року в селищі виникає підпільна організація, до складу якої увійшли І. Т. Гречаний, І. Д. Маливанчук, Н. І. Малинський, Є. І. Казимиров, М. Т. Радецький. Організація швидко зростала. Під її впливом створювалися підпільні групи в селах Пеньківці, Калитинці, Джурині, Гибалівці. Патріоти Шаргорода мали тісний зв’язок з підпіллям Вінниці, Жмеринки, Чернівецького й Томашпільського районів. По селах району розповсюджували листівки.
В червні 1943 року утворився районний комітет підпільних організацій, до якого обрали І. Т. Гречаного (голова), І. К. Данькова, Є. І. Казимирова, Н. І. Малинського, Ф. І. Степанова. Підпільники зірвали відправку до Румунії 110 тракторів, а 60 вивели з ладу, на станції Ярошенка пошкодили елеватор, розповсюджували повідомлення Радянського інформбюро про становище на фронтах, знешкодили агента румунської жандармерії тощо.
1 серпня 1943 року окупанти натрапили на слід організації. Розпочалися масові арешти. Схоплені були й члени комітету І. Т. Гречаний, Н. І. Малинський, І. Кучер та ін. В числі 18 патріотів у тираспільській тюрмі загинули І. Т. Гречаний, Н. І Малинський. По-звірячому був убитий на своїй квартирі Б. І. Казимиров — організатор диверсій на станції Ярошенка. Ті, що уникли арешту, не припиняли боротьби. Підпільний комітет очолив І. Даньків. 15 лютого 1944 року налагоджено зв’язок з партизанською бригадою ім. Леніна, до якої ввійшла частина членів Шаргородської підпільної організації.
20 березня частини військ 2-го Українського фронту визволили Шаргород від німецько-румунських загарбників. Трудящі селища приступили до відбудови народного господарства. Вони вносили кошти на придбання для армії танків, літаків, гармат. У 1944 році на танкову колону «Колгоспник Вінниччини» шаргородці внесли 973 тис. крб. та 26 тис. цнт хліба. Окремо вчителі зібрали на танкову колону «Народний учитель» 57 140 крб. У госпіталі для поранених трудящі відправили 1113 індивідуальних посилок. На підприємствах створювалися грошові, продуктові, матеріальні фонди для інвалідів Великої Вітчизняної війни.
Відроджуючи своє господарство, трудящі Шаргорода і району взяли активну участь у відбудові вугільної промисловості Донбасу. На донецькі шахти виїхало 160 колгоспників, гірникам подали допомогу продуктами харчування. Багато гааргородців відбудовували Соснівський цукрокомбінат.
Постійна увага приділялася боротьбі з епідемічними захворюваннями, які виникли тут під час окупації. На заклик селищної Ради всі жителі взяли участь у санітарній очистці селища та в його благоустрої.
Піднімаючи з руїн господарство, шаргородці включилися у соціалістичне змагання. Вже до кінця року серед колгоспників, на підприємствах і транспорті району почесного звання передовиків виробництва удостоєно понад 300 чоловік. Перше місце серед механізаторів здобула тракторна бригада Шаргородської МТС (бригадир Д. Стороживши). Цей колектив добився виробітку на кожен трактор по 396 га при плані 260, досяг великої економії пального (613 кг)1. МТС стала на той час центром підготовки колгоспних кадрів для всього району. У зимовий період 1947 року 460 спеціалістів, керівних працівників колгоспу пройшли перепідготовку на різних короткотермінових курсах МТС. Спеціалісти МТС організували агронавчання кадрів безпосередньо в колгоспах.
За четверту п’ятирічку було зроблено перші кроки на шляху до застосування електрики в сільському господарстві. З цією метою реконструюється електростанція в Шаргороді. У наступні п’ятиріччя електрика застосовується у всіх галузях господарства і побуту. У 1949 році Шаргородський колгосп «Червоний орач» об’єднався з двома іншими в один під назвою ім. Куйбишева, правління якого розмістилося у Слободі Шаргородській.
Відновили роботу школа, бібліотеки, клуби. У школі учні одержували гарячі сніданки. З 1946 року в Шаргороді відновив роботу технікум сільського господарства, де готували спеціалістів середньої кваліфікації — агрономів, рільників, рільників-ентомологів, економістів. Багато випускників його стали передовиками сільського господарства. Один з них, П. П. Марценюк, працював головою колгоспу, удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
З медичних закладів розгорнули роботу лікарня, аптека. Щоб запобігти інфекційним захворюванням, медичні працівники систематично вели профілактичну ро-роботу серед населення.
Важливу роль в економіці селища стали відігравати місцеві підприємства. Найбільшим серед них є районне об’єднання «Сільгосптехніки». Розширилася його ремонтно-технічна база, в цехах встановлено 40 верстатів різних типів і 300 електромоторів. Об’єднання має 6 автопересувних майстерень та лінійно-монтажну дільницю.
Другим за значенням є Шаргородський «Міжколгоспбуд». Він має в своєму розпорядженні сучасну будівельну техніку — автокрани, каменерізні машини, екскаватори, електрокари й повністю забезпечує будівництво виробничих, житлових, культурно-побутових та інших приміщень. З будівельних організацій, створених у Шаргороді, значне місце посідає пересувна механізована колона тресту «Вінницьксільбуду». Вона звела навчальний будинок ДТСААФ, два шістнадцятиквартирні житлові будинки. У дев’яту п’ятирічку стануть до ладу лікарня на 180 ліжок, готель, автовокзал.
Набирає темпів харчокомбінат. Випуск його продукції у порівнянні з 1945 роком збільшився у 5,5 раза. Харчокомбінат має вальцьовий млин, цехи виробництва олії, безалкогольних напоїв, ковбасний та механізовану пекарню. Його продукція використовується не тільки в районі та області, а й відправляється до Москви, Ленінграда, Свердловська та інших міст Радянського Союзу. Колектив харчокомбінату, включившись у соціалістичне змагання, достроково виконав план 1970 року. До багатьох міст і сіл Радянського Союзу надходить продукція Шаргородського сокоморсового заводу — це соки абрикосів, айви, вишні, сливи, малини, клюкви, яблук, горобини, смородини тощо.
У квітні 1960 року видав першу продукцію маслозавод. Щозміни тут перероблявся 45 тонн молока. За високі виробничі показники в листопаді 1970 року Вінницьким обкомом профспілки робітників харчової промисловості й Вінницьким управлінням молочної промисловості колективу маслозаводу, який посів перше місце в області, вручено перехідний Червоний прапор.
Робота підприємств селища й колгоспів району залежить від автотранспорту, який забезпечує 90 проц. пасажирських і 40 проц. вантажних перевезень. За межі району пішла слава шаргородських водіїв. Понад шість років їх очолює комуніст М. І. Свояк. Учасник національно-революційної війни іспанського народу 1936— 39 рр. та Великої Вітчизняної війни, він нагороджений багатьма орденами й медалями, а за доблесну працю на мирному фронті до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна удостоєний ювілейної медалі.
Працею простих трудівників звеличується, економічно зміцнюється Шаргород. У перших лавах завжди йдуть комуністи і комсомольці. Нині на підприємствах і в установах Шаргорода трудиться понад 500 комуністів і 460 комсомольців. Понад 320 шаргородців за свій доблесний труд відзначені ювілейними медалями на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
З великим піднесенням зустріли трудящі Шаргорода XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. Всі виробничі колективи селища рапортували про дострокове виконання завдань восьмої п’ятирічки та першого кварталу 1971 року. Першість у передз’їздівському змаганні завоювали працівники Шаргородського районного об’єднання «Сільгосптехніки». За високі виробничі успіхи колективу вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Передовики цього підприємства нагороджені грамотою райкому партії й обласного об’єднання «Сільгосптехніки» та цінними подарунками. Очолює цей передовий колектив І. Д. Маливанчук — кавалер 9 орденів і медалей, делегат XXIV з’їзду КП України.
Друге місце в області серед підприємств харчової промисловості у передз’їздівському змаганні здобув маслозавод. За восьму п’ятирічку понад план випущено продукції на 710 тис.крб., зекономлено 53 тис. крб. Продуктивність праці на заводі зросла на 52 проц., а заробітна плата робітників — на 58 крб. За високі виробничі показники колектив підприємства одержав грошову премію, апаратниця Н. І. Заболотна удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора.
З кожним роком красивішає Шаргород, поліпшується побут його мешканців. Житловий фонд Шаргорода нараховує 49,1 тис. кв. метрів. За останні 10 років тут, крім індивідуальних забудов, споруджено більше десяти багатоквартирних житлових будинків; головні вулиці заасфальтовані й освітлюються люмінесцентними лампами.
Шаргород має зручне сполучення з іншими населеними пунктами району та області. Запроваджено регулярний рух автобусів до Вінниці. Літаком з Шаргорода можна дістатися до Вінниці, Могилева-Подільського, Мурованих Курилівців. Між Шаргородом і навколишніми селами курсують автобуси. Стала до ладу Шаргородська АТС на 500 номерів. Кожен дім радіофіковано, майже в кожній другій квартирі є телевізор, 50 проц. сімей користуються газом. Широко увійшли в побут електроприлади, пральні машини, мотоцикли. У власному користуванні мешканців — 15 легкових автомобілів. У селищі працюють 20 промтоварних і продовольчих магазинів.
1960 року в Шаргороді споруджено красень — будинок культури. Тут працюють драматичний і хореографічний гуртки, духовий оркестр, студії художнього читання, образотворчого мистецтва та інші аматорські колективи. На рахунку драматичного гуртка понад 60 вистав. Він об’єднує людей різних професій, різного віку. В огляді драматичних колективів на честь 50-річчя Радянської влади гурток зайняв 3 місце в області і нагороджений дипломом 3-го ступеня. За два роки будинок культури дав понад 150 концертів. Для сільських клубів він є прикладом методичної роботи. При будинку культури створено музей В. І. Леніна, відкрито музей М. М. Коцюбинського, кімнату бойової та трудової слави, є спортивний і лекційний зали.
Розширила свою роботу районна бібліотека для дорослих. Книжковий фонд її перевищує 22 тис. томів. Бібліотека організовує книжкові виставки, пересувки, подає методичну допомогу сільським бібліотекам. Бібліотека для дітей та юнацтва має книжковий фонд понад 28 тис. томів з різних галузей знань.
В селищі широко поставлено вивчення матеріалів з’їздів партії. На районній конференції, семінарах працівників культури, зборах колективів виступали науковці. В бібліотеках і клубах проводились тематичні вечори, усні журнали, ленінські читання. Дні науки й культури відбулися в будинку культури, де перед трудящими виступали, роз’яснюючи рішення з’їзду партії, науковці вузів області, делегати XXIV з’їзду партії.
Популярністю в селищі користується музична школа. Понад 200 дітей робітників, колгоспників, службовців навчаються по класу фортепіано, скрипки, баяна, духових інструментів, вивчають сольфеджіо, музичну літературу, хорознавство.
Глибокі знання здобувають юні шаргородці в середній школі. З її стін вийшли наукові працівники: П. І. Нагорна — кандидат біологічних наук, декан природничого факультету Ніжинського педінституту, П. П. Войцехівський — кандидат медичних наук, А. П. Войцехівський — кандидат педагогічних наук, А. Й. Лудар — кандидат технічних наук.
У школі є добре обладнані фізичний, хімічний, біологічний кабінети та класи-кабінети: історичний, методичний, мови й літератури. Щороку поповнюються новими експонатами ленінський зал та зали бойової і трудової слави. З 1966 року тут працює молодіжний клуб «Прометей». Клуб організовує вечори, конференції, проводить зустрічі з передовиками виробництва, учасниками Великої Вітчизняної війни.
Піонери Шаргорода поповнюють свої знання в гуртках, що працюють при будинку піонерів: авіамодельному, юних фотолюбителів, радіолюбителів, туристсько-краєзнавчому тощо.
У Шаргороді діє селищна лікарня, яка має клінічну й санітарно-бактеріологічну лабораторії, рентгенологічний, електрокардіографічний, фізіотерапевтичний кабінети, 9 поліклінічних кабінетів. Терапевтичне, хірургічне, пологове, гінекологічне, дитяче та інфекційне відділення районної лікарні мають 150 ліжок і забезпечують спеціалізовану амбулаторну і лікувально-консультативну допомогу хворим. З завершенням будівництва нового приміщення районної лікарні відкриються онкологічний, протитуберкульозний, ендокринологічний диспансери, відділення переливання крові, працюватиме будинок санітарної освіти. Досвідчені лікарі працюють в цій лікарні, вони ведуть серед населення медичну пропаганду, проводять профілактичну й санітарно-освітню роботу.
Нова соціалістична дійсність народжує відмінні від минулого звичаї, обряди. Комсомольські весілля, урочиста реєстрація шлюбу, новонароджених, проводи зими, зустрічі весни, день трудової слави, урочисті проводи до Радянської Армії, свято врожаю давно стали традиційними. До свята врожаю готують сільськогосподарську виставку, запрошують ветеранів праці. Учасників свята зустрічають дівчата в українських костюмах з великим караваєм хліба, вітають піонери. Цього дня трудівники ланів отримують нагороди, цінні подарунки. Так само урочисто за участю громадськості проходять й інші свята. При виконкомі районної Ради депутатів трудящих працює комісія, яка вивчає і впроваджує в життя та побут нові свята й обряди. До неї входять кращі виробничники селища.
Трудівники Шаргорода живуть і працюють за ленінськими заповітами. Своїми досягненнями в боротьбі за перетворенняв життя накреслень партії вони відзначили 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і під керівництвом Комуністичної партії, натхнені її рішеннями, впевнено крокують до нових трудових звершень.
Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.
Шаргород, посёлок городского типа, центр Шаргородского района Винницкой области УССР. Расположен на р. Мурашка (бассейн Днестра), в 25 км от железнодорожной станции Ярошенка (на линии Жмеринка — Вапнярка) и в 125 км к Ю.-З. от Винницы. Винодельческий комбинат, маслодельный завод.
Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.
Шаргород- местечко Подольской губернии, Могилевского уезда, при речках Морашке и Колбасне, в 45 верстах от уездного города. В конце XV столетия здесь было селение Корчмарово. В 1579 г. Ян Замойский построил здесь замок, названный Шарыгородом. В 1588 г. король Сигизмунд III переименовал Ш. в местечко. В XVI и XVII столетиях Ш. терпел от нападений казаков, поляков и турок; последние взяли Ш. и назвали его Малым Стамбулом; в 1699 г. он был возвращен турками Польше.
1011 жителей. 2 православные церкви и одна католическая, православный монастырь, католическая часовня, уездное и приходское училища, 2 синагоги (из которых одна в мавританском стиле, построенная в XVI столетии), аптека, много лавок, кирпичный завод.
Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.
Шаргород — в эпоху Речи Посполитой город Подольского воеводства, Летичевского повета. Евреи жили здесь, по-видимому, еще в 17 в. Они подвергались вместе с другими жителями города казацким и гайдамацким набегам. Особенно известно избиение евреев в 1734 г. В 1765 г. насчитывалось 2219 евр. Шаргор. община была тогда по числу членов первой в воеводстве. — В Ш. имеется старинная синагога. — Ср.: «Регесты», II; Liczba 1765, в Arch. kom. hist.
Ныне — местечко Подольской губ., Могилевского уезда. По ревизии 1847 г. «Шаргородское еврейское общество» состояло из 3570 душ. По переписи 1897 г. жит. 5529, среди них 3989 евр. Имеются (1910 г.) одно частное мужское и частное смешанное еврейские училища.
Сицинський Ю.И. Археологическая карта Подольськой губернии 1901 г.
Шаргородъ. Остатки новаго замка въ самомъ местечке, — сохранились еще ворота, стены и валы.
Старый замокъ былъ на месте теперешняго монастыря; въ монастырскомъ саду сохранились кой-где рвы и валы, пересекавшіе гору, на которой находился замокъ.
Древнее зданіе еврейской синагоги (XVII в.), украшенное вверху характернымъ фронтономъ, въ последнее время значительно переделаннымъ. У г. Романа Лещинскаго коллекція древностей.
Перечень метрических книг по м. Шаргород хранящихся в ГАВиО
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Іоанно-Предтечівська церква, м. Шаргород Могилівського пов. Подільської губ.
4. –
5. Народження: 1862–1868: ф. 904, оп. 26, спр. 15; 1869–1873: ф. 904, оп. 26, спр. 29; 1893–1897: ф. 904, оп. 26, спр. 122; 1898–1900: ф. 904, оп. 26, спр. 150; 1901–1904: ф. 904, оп. 26, спр. 162; 1905–1907: ф. 904, оп. 26, спр. 187; 1911–1915: ф. 904, оп. 26, спр. 220
6. Шлюб: 1862–1868: ф. 904, оп. 26, спр. 15; 1869–1873: ф. 904, оп. 26, спр. 29; 1893–1897: ф. 904, оп. 26, спр. 122; 1898–1900: ф. 904, оп. 26, спр. 150; 1901–1904: ф. 904, оп. 26, спр. 162; 1905–1907: ф. 904, оп. 26, спр. 187; 1911–1915: ф. 904, оп. 26, спр. 220
7. –
8. Смерть: 1862–1868: ф. 904, оп. 26, спр. 15; 1869–1873: ф. 904, оп. 26, спр. 29; 1893–1897: ф. 904, оп. 26, спр. 122; 1898–1900: ф. 904, оп. 26, спр. 150; 1901–1904: ф. 904, оп. 26, спр. 162; 1905–1907: ф. 904, оп. 26, спр. 187; 1911–1915: ф. 904, оп. 26, спр. 220
9. –
10. –
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Троїцька церква, м. Шаргород Могилівського пов. Подільської губ.
4. –
5. Народження: 1856, 1865–1873: ф. 904, оп. 26, спр. 257
6. Шлюб: 1857–1873: ф. 904, оп. 26, спр. 257
7. –
8. Смерть: 1857–1872: ф. 904, оп. 26, спр. 257
9. –
10.–
beket.com.ua
Шаргород. Последний штетл.: varandej
Про “еврейские местечки” (штетл на языке идиш) хоть раз слышал наверное каждый – не из литературы, так из анекдотов. Местечки (то есть “городки”) в Речи Посполитой были чем-то вроде ПГТ – при городском хозяйстве (торговля, кустарные производства), они не имели городских прав. Поэтому не удивительно, что евреи заселяли в первую очередь местечки – на землях Речи Посполитой сложилась как бы параллельная страна, живущая по своим законам и четко отделенная от наций, владевших этими землями. Странная, одновременно смешная и трагическая, трогательная и загадочная цивилизация ашкенази, уничтоженная в итоге нацистами.
Осколки этой цивилизации по сей день разбросаны по Украине, Беларуси, Литве, Польше. Один из таких осколков – городок Шаргород (6,9 тыс. жителей) в Винницкой области, который мне отрекомендовали как “самое хорошо сохранившееся еврейское местечко”. Евреев тут давно уже нет, но сохранились улочки и домики, а также старейшая синагога Украины. Впрочем, христианские памятники тут тоже есть.
От Винницы до Шаргорода – 60 километров, то есть чуть больше часа езды. Рейсов много, но расписание мудреное – некоторые идут кружными путями по 3 часа. Подъезжая к Виннице с запада, я еще не ощутил каких-то особых перемен, но стартовав на юг, понял, что я уже в Средней Украине. Поменялось все: пейзажи (рельеф стал более плавным, населением более редким, поля – огромными), деревни (сплошь мелкие да облезлые, с заброшенными хатами, крытыми соломой, кладбищами ржавых комбайнов, памятниками Ленину), сама атмосфера – кажется, здесь, как и в России, принято выставлять нищету напоказ. Но почему эта граница проходит между Хмельницкой и Винницкой, а не Хмельницкой и Тернопольской областями? Мы привыкли объяснять контрасты царской русификацией и советской коллективизацией с ее голодом – но эти объяснения спотыкаются о Хмельницкую область. Видимо, что-то тут всё-таки иначе.
Автовокзал в Шаргороде находится довольно далеко от центра – минут 15 ходьбы. Вокруг – дикое количество самой разной торговли, от базара до ателье. Как всегда, фотографии не передают пугающей нищеты. Да и о нищете найдется кому рассказать и без меня, я сюда приехал не за этим. Главная улица ведет к Старому городу – в перспективе костёл:
История Шаргорода, стоящего у слияния речек Мурафа и Мурашка, вполне типична для Подолья. Известен с 1393 года как село, сменившее за последующие два столетия три названия – Княжья Лука, Карачева Пустынь и Корчамарово. В 1579 году Стефан Баторий основал здесь крепость, которую отдал Замойским – одному из знатнейших родов Коронной Польши. Название город получил в честь Флориана Шарого, легендарного рыцаря, к которому Замойские возводили свой род. В 1588 году Шаргород получил даже Магдебургское право, и именно Замойские, имевшие хорошие торговые связи в еврейском купечестве, создали здесь общину. После русско-польской войны Шаргород оказался на самой границе, и регулярно разорялся казаками. А период турецкого господства (1672-99), несмотря на то, что турки переименовали его в Кючук-Истанбул (Маленький Стамбул) окончательно подкосил городок. И хотя городской статус у Шаргорода оставался до 1923 года (и был возвращен в 1985 году), к началу 19 века это был уже типичный штетл.
Плотность торговли по пути к центру неуклонно снижалась. На главной площади в сотне метров друг от друга стоят два памятника – люблю Украину за такие контрасты:
Здесь же здоровенный ДК и администрация напротив него:
А прямо по курсу центр польского Шаргорода – стоящие по разные стороны улицы костел Флориана Шарого и Николаевский монастырь (в кадре только первый):
Костел построен в 1595 году, но только увидев его, я подумал, что больше тянет не на ренессанс, а на сарматизм 18 века. Как мне подсказали в комментах, так и есть: старый костел был разрушен казаками, так как за Шаргород шли упорные бои в 1648-51 года, и в нынешнем виде построен лишь в 1717 году. Костел действует, кажется, сейчас тут целый женский монастырь, у забора висит огромный выцветший стенд с планом построить кальварию – символический Крёстный путь Христа:
Ворота, за которыми видна водонапорная башня:
Христос глядит на город, “и слово жаждет молвить нам, но не находит слов”:
Во дворе – фонтан, изображающий Флориана Шарого, то есть Серого. Смысл легенды о Флориане я не совсем понял, может быть просто ее хорошие переводы с польского запрятаны слишком глубоко.
А в костеле (причем, кажется, римско-католическом) очень красивое убранство с деревянными скульптурами. Когда я зашел в храм, там лишь одинокая монахиня сидела на скамье и читала. Оглянулась, и молча вернулась к чтению – хотя по мне было прекрасно видно, что я чужак.
Напротив костела – Николаевский монастырь, перенесенный сюда в 1747 году из Калиновки:
При чуть-чуть иной архитектуре, планировкой он не отличается от русских монастырей: ограда с декоративными башнями, надвратная колокольня, Никольский собор в центре (1829) и Михайловская церковь (1833) на углу. Оно и немудрено: хотя изначально монастырь был униатским, его ансамбль сложился в 19 веке, когда он был передан православию:
Хотя архитектура все равно более западная, чем в монастырях России или Восточной Украины:
Мне особенно понравился павильончик с деревянной кровлей. В монастыре с 1992 года идет реставрация, сейчас больше похожая на брошенную стройку. Двое угрюмых ребят не спускали с меня глаз, но не сказали ни слова.
Западная стена монастыря, обращенная к долине Мурафы, не сохранилась. За рекой – та самая Калиновка, откуда монастырь сюда и переехал:
В Калиновке две церкви. Деревянная Ризоположенская церковь (1740) построена как монастырский храм, когда монастырь еще не переехал (остальные деревянные постройки были перевезены). Верхний кадр снят не из монастыря, а с одной из улочек. Из монастыря деревянная церковь не видна вообще (закрыта деревом), а вторая, новодельная, видна отлично:
Дальше скверик с мемориалом, а дальше начинается собственно штетл. И если до этого места я был несколько разочарован, вскоре это ощущение пропало.
Я не знаю ни возраст этих домов, ни их назначение – но вид колоритный и сразу настраивающий на нужный лад:
А еще здесь было очень тихо – уж не знаю, в воскресение ли дело, или здесь всегда так, но машины проезжали раз в несколько минут, а стук каблуков было слышно едва ли не за квартал.
Тишина, безлюдье, непонятность всего вокруг и невыносимое ощущение своей чуждости.
Свернув в один из дворов…
Я внезапно наткнулся на замок:
Точнее, каменицу-крепость Замойских (1579-85) – довольно редкий для Украины памятник, по сути дела дом-донжон:
За каменицей – пустырь, свалка какой-то проволоки, пара сгнивших автомобилей. Внутрь каменицы можно было бы и залезть, если бы не моя патологическая осторожность. А так ограничился кадром через окно:
На склоне холма – стены, утонувшие в бурьяне:
Да и просто такой феерической запущенности я не видел даже на Крайнем Севере:
Рядом с каменицей – еще одно явно средневековое здание:
Но вернемся на главную улицу – через один квартал расположена главная площадь штетла:
Указатель пусть не смущает: Бар – это город в Винницкой области, основанный в 1425 году королевой Боной Сфорца (ей же построен замок в Кременце) и названный в честь родного города Бари (Италия).
Домики вдоль склона. Ведь что-то в их облике правда есть иное, не украинское. По сути сельские хаты – но поставлены в ряд, как городские:
С площади видна синагога:
Синагога в Шаргороде – на самом деле не менее уникальный памятник, чем знаменитая синагога в Жолкве. Во-первых, она старейшая во всей Украине (1589). Во-вторых, как и в Жолкве, это храм-крепость, входивший в систему городских укреплений (о чем напоминают дозорные башенки). Ну а в третьих чисто визуально это пожалуй самая красивая синагога Украины:
Свои функции она меняла не раз. При турках это была мечеть, при Советах и ныне – заводской цех. Впрочем, сам завод (то ли соковый, то ли винный, то ли водочный), видимо, заброшен. С площади рассмотреть синагогу мешают деревья, но я просто спокойно вошел в ворота и сфотографировал общий вид.
Сбоку к синагоге примыкает хедер (аналог церковно-приходской школы), а волнистая кровля подозрительно напоминает позакомарное покрытие. Не из древнерусской архитектуры ли был почерпнут образ “оборонных синагог”?
Домики под синагогой – еврейские просто донельзя:
Вообще, штетл оказался очень маленьким – буквально площадь, улица и кварталы вдоль них. Впрочем, оно и немудрено – ведь это по сути село с городской плотностью застройки. Сами по себе дома мало отличаются от украинских хат – но именно их необычайно плотное расположение и отличает еврейское местечко от села:
Хотя и детали здесь тоже специфические:
Вообще, меня всегда удивляла какая-то особенная неряшливость еврейских кварталов и местечек, где домики будто свалены в кучу. Может быть, привычка так строить осталась после тысячелетия в гетто и ожидания погромов, может быть – следствие экономности, а может быть – пассионарности. Как бы то ни было, мне легко представить за этими ставнями Рабиновича со своей Сарой.
А еще в Шаргороде есть целый квартал вот таких вот домов – может быть, построенных из камня разобранных замковых стен:
…Из Шаргорода уже в сумерках я уехал в Жмеринку. Последний пост о Подолье – про Жмеринский вокзал.
Но далеко не последний в этой серии вообще – ведь помимо Подолии я посетил и Буковину.
ПОДОЛИЯ и БУКОВИНА-2010
Введение. Обзор поездки.
Галиция.
Подкамень.
Тернополь.
Пролог. О Подолии в общем.
Западная Подолия (Тернопольская область).
Бучач. Справа Галиция, слева Подолия.
Чертков. Панорамы, соборы, центр.
Чертков. Замок, деревянные церкви, разное.
Кривче. Село и пещера.
Борщев. Обычный городок.
Средняя Подолия (Хмельницкая область).
Каменец-Подольский. Виды и планы.
Каменец-Подольский. Крепость.
Каменец-Подольский. По каньону.
Каменец-Подольский. Старый город (север).
Каменец-Подольский. Старый город (юг).
Каменец-Подольский. Новый план.
Жванец.
Сутковцы.
Хмельницкий (Проскуров).
Меджибож. Крепость Белый Лебедь.
Меджибож. Поселок и еврейский квартал.
Восточная Подолия, или Брацлавщина (Винницкая область).
Винница. По центру.
Винница. Пирогово.
Шаргород. Еврейское местечко.
Жмеринка. Интерьеры вокзала.
Буковина (Черновицкая область).
Черновцы. К западу от Главной.
Черновцы. К востоку от Главной.
Черновцы. Изнанка и детали.
Черновцы. Гореча.
Топоровцы.
Хотин. Город.
Хотин. Крепость.
Белая Криница.
varandej.livejournal.com
Шаргород – это… Что такое Шаргород?
Координаты: 48°45′00″ с. ш. 28°05′00″ в. д. / 48.75° с. ш. 28.083333° в. д. (G) (O)48.75, 28.083333
Ша́ргород (укр. Шаргород) — город районного значения в Винницкой области Украины, административный центр Шаргородского района.
География
История
Междуречье Мурафы и Мурашки в 1383 году было жаловано литовским князем Витовтом Василию Карачевскому. Через двести лет оно перешло в собственность польского магната канцлера Яна Замойского. Универсалом от 26 марта 1579 года король Стефан Баторий повелел построить на этой территории мощную крепость. Небольшое приграничное поселение вскоре заняло ключевое положение в обороне края. Помимо Шаргорода, во владении Замойского были и другие приграничные крепости: Рашков, Ямполь, Красное, но именно Шаргород, зна чительно лучше их укреплённый, стал столицей украинских владении канцлера.
Система фортификации была заложена на высоком мысе при слиянии рек Мурашки и Колбасной 28 мая 1585 года известным итальянским зодчим Бернардо Морандо — архитектором укреплений польской крепости Замостя. Замок имел цитадель из пяти башен, на его вооружении была самая современная по тем временам дальнобойная артиллерия. Крепость назвали Шаргород — в честь Флориана Шарого, основателя дома Замойских. Королевской привилегией Сигизмунда III от 26 января 1588 года Шаргороду предоставлялось Магдебургское право и утверждался герб с изображением Святого Флориана, держащего в правой руке щит с гербом Замойских (три золотых перекрещенных копья в красном поле), а в левой — сосуд с водой, заливающей пламя. В систему оборонительных сооружений города входило здание синагоги крепостного типа. Князья Замойские, имея опыт деловых контактов с евреями, старались, видимо, поддержать развитие шаргородской общины: едва ли без их помощи евреи могли возвести столь значительных размеров каменное сооружение уже в 1589г., вскоре после основания города. Для синагоги было выбрано место на юго-восточной окраине, недалеко от места впадения Колбасной в Мурашку.
Однако городу и крепости, расположенным на выгодных торговых путях, не судилась легкая жизнь. В 1595 году Шаргород разрушили казаки Северина Наливайко, принудив к бегству местный гарнизон. Несколько битв состоялось здесь в годы Освободительной войны. В августе 1648 года крепость была взята отрядами полковника М. Кривоноса, в марте 1649 её отстояли от сильной польской армии. Однако в соответствии с условиями Зборовского мира 1649 года граница между королевскими и казацкими землями проходила вблизи Шаргорода. Гарнизон крепости не смог отбить весенний рейд 1651 года гетмана Мартына Калиновского и был вынужден сдать Шаргород.
В период 27-летнего турецкого господства (1672—1699) турки называли город Кучук-Стамбулом (Малым Стамбулом).
В XIX веке Шаргород — местечко Могилевского уезда Подольской губернии. В местечке находилось духовное училище (бурса), в которой в 1841—1849 гг. обучался известный украинский поэт Степан Руданский.
Современная культура
- Усилиями московского бизнесмена и ученого Александра Погорельского в Шаргороде с 2006 года проводятся биеннале современного искусства и архитектуры: «Арт-местечко Шаргород» и «Арх-местечко: Шаргород»[1].
- В 2009 году в Шаргороде была открыта скульптура художницы Жанны Кадыровой «Памятник новому памятнику»[1].
Ссылки
Источники
dic.academic.ru
Шаргород, Винницкая область – liveandy
Первый раз в Шаргороде я побывал в конце 90-х. Меня, вместе с одногруппником, отправили в Шаргородский район на практику в пионерский лагерь села Клекотина.
Потертый ЛАЗ, заваленный до самого потолка багажом, высадил нас на поле возле автобусной остановки. На остановке был нарисован пионер, который трубил в пионерский горн, а сверху с битой плитки была выложена надпись – пионерлагерь. Ребята, которые тусовались неподалёку, мгновенно идентифицировали в нас новых пионервожатых и ткнули пальцем в сторону леса – лагерь там.
Пару километров через поле по раскаленному асфальту и мы в лагере. Администрация с радостью встретила новых вожатых и сразу же отправила нас на проверку в медпункт. В медпункте не нужно было задирать футболку и показывать живот или проводить другие диагностические манипуляции, медсестра только посмотрела наши санитарные книжечки и сообщила, что не хватает одной важной печати, за которой нужно немедленно мотнуться в Шаргородскую больницу.
На естественный вопрос – “А Шаргород это где?”, симпатичная медсестра ответила, что нужно вернуться к пионеру с горном и сесть на первый попавшийся автобус в сторону Шаргорода. Так как без печати в лагерь нас не пущали, ибо мы могли быть заразными, а продуктов у нас с собой не было, то нам с Игорьком не оставалось ничего другого как ехать в Шаргород. По дороге на остановку встретили местную бабульку, которая информировала, что к райцентру отсюда километров 15, но автобус уже поехал, а когда следующий – она не ведает.
Плюнули и пошли в Шаргород пешком, сколько того дела. В головах у нас тогда было не очень густо, и если бы срочно понадобилось возвращаться назад в Винницу и небыло автобуса, мы бы запросто пошли пешком и на Винницу. Подойдя к деревне к нам сразу же прицепился местный рокер, который решил нас подвезти. Транспортное средство, на котором он летал по селу, представлял собой раму от мотоцикла МТ, с мотором, рулём и двумя колёсами.
Вцепившись мёртвой хваткой за раму мотыка, я с вытаращенными глазами заглядывал через плечо пилота, всматриваясь в спидометр, стрелка на котором прыгала как сумасшедшая возле цифр 100 и 120. Сказать пилоту о том, что мы передумали дальше ехать – было нереально. Рокот двигателя мотыка оставлял далеко позади шум турбины реактивного самолёта на взлёте, поэтому я мысленно молился о том, чтобы бензин, который поступал в двигатель из специальной баночки, быстрее закончился. Пролетев за полторы минуты Клекотину и соседнее село Мурафа, мотоциклист высадил нас на повороте на Шаргород, махнул на прощанье рукой и тут же растворился в улицах села.
На дороге за селом нас взял на обгон дед, который ехал телегой на поле за соломой. Еле уговорив старого нас подвезти, мы с Игорьком запрыгнули в телегу и удобно раскинувшись на душистой соломе потихоньку покатились в сторону Шаргорода. Старый ехал с внуком и рассказывал малому всякие байки о деревне, о казаках на конях, а малый с открытым ртом поглощал всё сказанное дедом. На повозке царила абсолютная гармония, которую нарушали только мы с Игорьком. Но километра через три лошадка послушно начала поворачивать на поле и дед высадил нас на дороге.
После получасового привала в кювете, вылезли на дорогу и опять поплелись в направлении, где по нашему мнению находился Шаргород. Махание руками на дороге не было безуспешным – минут через 30 мы триумфально въехали в Шаргород на зелёной Ниве – председатель местного колхоза сжалился над двумя студентами и подвез нас под самую больницу. Это было моё первое знакомство с городом. В холодном и тёмном коридоре местной больницы к нам выбежала дежурная медсестра, шлёпнула в санкнижках по печати и пожелала весёлой смены в лагере. Назад мы уже ехали в “Москвиче-пирожке”. Будка “пирожка” была без окон, а внутри, кроме нас, была насыпана свекла, картошка и ещё какой-то хлам – мы видели только узкую щёлочку света, который пробивался сквозь неплотно закрытые двери, которые дядя-водитель замотал с обратной стороны проволокой. На выбоинах Москвич подпрыгивал так, словно хотел преодолеть силу земного притяжения, а свекла и картошка, поднимая тучи пыли, летали по будке как броуновские частицы, бомбардируя нас со всех сторон, а мы с Игорьком беспомощно хватали руками воздух, инстинктивно пытаясь за что-то вцепиться … Но это началась уже совсем другая история.
liveandy.livejournal.com
| |||||
| |||||
| |||||
www.olx.ua
Погода в Шаргороде. Прогноз погоды в Шаргороде на сегодня, завтра и неделю. Винницкая область, Шаргородский район Винницкой области
Погода сегодня в 23:00
-2°C
Восход 07:52 Закат 16:13
Температура, °C
чувствуется как
Давление, мм
Влажность, %
Ветер, м/сек
Вероятность
осадков, %
| ночь | утро | день | вечер | ||||
| 2 :00 | 5 :00 | 8 :00 | 11 :00 | 14 :00 | 17 :00 | 20 :00 | 23 :00 |
| -2° | -2° | -3° | -2° | -1° | -1° | -1° | -2° |
| -4° | -4° | -6° | -5° | -5° | -6° | -6° | -8° |
| 747 | 748 | 748 | 749 | 749 | 749 | 749 | 748 |
| 88 | 95 | 91 | 98 | 81 | 83 | 86 | 89 |
1.8 | 1.6 | 2.1 | 2.4 | 3.6 | 3.7 | 4.1 | 4.5 |
| – | – | – | – | – | – | – | – |
sinoptik.com.ru
